У цій статті — конкретні вимоги до маркування різних категорій товарів. Без переказу законів на десять сторінок, лише те, що треба знати на практиці.
Головне правило: українська мова
Закон про захист прав споживачів і Закон про державну мову однозначні: вся інформація на етикетці, яка стосується безпеки та споживчих властивостей, має бути українською. Не «може бути», не «бажано» — має бути. Можна дублювати іншими мовами, але українська — обов’язкова.
На практиці це найбільша головний біль імпортерів. Товар приходить із Китаю, Туреччини, Польщі — з етикеткою англійською, китайською, чим завгодно. І треба або клеїти додаткову українську етикетку, або домовлятися з виробником про друк оригінальної упаковки з українським текстом. Другий варіант дорожчий, але виглядає професійніше і менше привертає увагу інспектора.
Ще нюанс: стікер-етикетку не можна клеїти поверх дати виготовлення, складу або іншої важливої інформації. Звучить очевидно, але ми бачили це десятки разів — наклеїли українську етикетку і перекрили оригінальний склад. Інспектор це розцінює як приховування інформації.
Що обов’язково має бути на будь-якому товарі
Є базовий мінімум, який стосується взагалі всього — від цвяхів до шоколадок. Назва продукції. Назва та місцезнаходження виробника. Якщо товар імпортний — назва та адреса імпортера або дистриб’ютора в Україні. Номінальна кількість (маса, об’єм, довжина — залежно від типу). Дата виготовлення та/або строк придатності. Умови зберігання, якщо вони впливають на безпечність. Позначення стандарту або технічних умов, за якими виготовлено продукцію.
Для товарів, що підпадають під технічні регламенти, додається знак відповідності та номер декларації відповідності або сертифіката. Для продукції, що пройшла сертифікацію, може знадобитися нанесення знака органу з оцінки відповідності.
Здавалося б, список нескладний. Але коли починаєш перевіряти конкретні етикетки — щось завжди пропущено. Найчастіше забувають адресу імпортера. Або пишуть адресу головного офісу виробника в Шенчжені, а адресу українського імпортера — ні. А саме адреса імпортера — це те, що шукає інспектор в першу чергу.
Харчові продукти: окремий всесвіт вимог
Маркування харчових продуктів регулюється окремим законом та технічним регламентом, і вимог тут значно більше, ніж для непродовольчих товарів. Крім базового набору, обов’язково зазначається: повний склад у порядку зменшення маси інгредієнтів; харчова (поживна) цінність — енергетична цінність, жири, вуглеводи, білки, сіль; алергени — молоко, яйця, горіхи, глютен тощо, виділені у складі; умови зберігання та використання після відкриття упаковки; номер партії.
Алергени — окрема тема. За регламентом, їх треба виділяти у складі шрифтом, що відрізняється від основного тексту (жирний, курсив, інший розмір). На практиці ми часто бачимо етикетки, де алергени просто перелічені у загальному складі тим самим шрифтом — це порушення. І саме через алергени сертифікація харчової продукції може затриматися: якщо маркування не відповідає — документи повертають на доопрацювання.
Ще один підводний камінь — заявлення на кшталт «без ГМО», «органічний», «дієтичний». Кожне таке слово на етикетці повинно бути підтверджено. Написали «без ГМО» — маєте мати протокол лабораторного дослідження. «Органічний» — сертифікат органічного виробництва. Без підтвердження це не маркетинг, а порушення закону про рекламу та введення споживача в оману.
Мийні засоби та побутова хімія: безпека перед усім
Маркування мийних засобів — один із найрегульованіших сегментів. І це зрозуміло: людина може випадково вдихнути, потрапити в очі, дитина може дістати з-під мийки. Тому на етикетці обов’язкові: повний склад із зазначенням діапазонів концентрацій ПАР (менше 5%, 5–15%, 15–30%, більше 30%); піктограми небезпеки за системою GHS; сигнальне слово — «Небезпечно» або «Обережно»; фрази ризику та фрази запобіжних заходів; інструкція з першої допомоги.
Ми мали випадок: клієнт імпортував рідину для миття посуду з Туреччини. Продукція якісна, протоколи хороші, декларацію відповідності оформили швидко. А потім на етикетці не виявилося фрази про першу допомогу при потраплянні в очі. Не було і піктограми. Партію завернули при перевірці в торговій мережі — не на митниці навіть, а вже на полиці. Довелося переклеювати всю партію. Це тисячі одиниць.
Порада: макет етикетки для побутової хімії варто узгоджувати з фахівцем до друку. Переробляти надруковані етикетки — це і час, і гроші, і нерви.
Одяг та текстиль: склад, розмір, догляд
Для виробів легкої промисловості маркування включає: найменування виробу; склад сировини (тканини) у відсотках — наприклад, «бавовна 80%, поліестер 20%»; розмір за діючою розмірною сіткою; символи догляду за виробом (прання, прасування, відбілювання, сушіння, хімчистка); країну виготовлення.
Символи догляду — це не дизайнерська прикраса, а обов’язковий елемент за стандартом ДСТУ EN ISO 3758. Кожен символ має конкретне значення: температура прання, можливість відбілювання, режим сушіння. І вони мають відповідати реальним властивостям тканини. Якщо написали «прання при 60°», а тканина сідає при 40° — це не помилка маркування, це введення споживача в оману.
Для дитячого одягу вимоги жорсткіші: обов’язкове зазначення вікової групи, для якої призначений виріб, та попередження щодо вогненебезпечності (для нічного одягу). Ми стикалися з тим, що імпортери дитячого одягу копіюють маркування з дорослих колекцій і просто зменшують розмір — це грубе порушення.
Знаки відповідності: коли і які наносити
Тут плутанина зустрічається постійно. В Україні є кілька знаків, і кожен має своє призначення. Знак відповідності технічному регламенту — наноситься на продукцію, що пройшла оцінку за відповідним технічним регламентом. Знак «CE» — для продукції, що відповідає вимогам європейських директив і призначена для ринку ЄС або пройшла сертифікацію CE для українського ринку в рамках гармонізованих регламентів.
Поширена помилка — наносити знак CE «для краси» або «бо конкуренти наносять». CE маркування — це юридична заява про відповідність конкретним директивам. Нанесення CE без проходження відповідної процедури оцінки є порушенням, за яке передбачено штрафи. Ми бачили імпортерів, які ліпили CE на етикетку, не маючи жодної декларації. Коли питаєш — «ну, у виробника в Китаї стоїть CE, от ми й залишили». А те «CE» на китайському товарі часто означає «China Export», а не Conformité Européenne. Візуально схожі, юридично — нічого спільного.
Типові помилки, які коштують грошей
За роки роботи ми зібрали свій антирейтинг помилок у маркуванні. Перше місце — відсутність адреси імпортера на імпортних товарах. Друге — застарілий або неправильний номер ТУ на етикетці (продукцію випускають за новими технічними умовами, а етикетку надрукували зі старим номером). Третє — неповний склад на харчових продуктах, особливо замовчування алергенів. Четверте — відсутність піктограм небезпеки на побутовій хімії. П’яте — маркування тільки іноземною мовою без українського перекладу.
Кожна з цих помилок — це або припис інспектора, або повернення партії з торговельної мережі, або затримка на митниці. І в кожному випадку виправлення коштує дорожче, ніж правильне маркування з самого початку.
Команда «Стандарти та якість» перевіряє маркування як частину загального процесу сертифікації продукції. Ми вичитуємо макети етикеток до друку, перевіряємо відповідність вимогам конкретного регламенту та стандарту, і якщо щось не так — кажемо одразу, а не коли партія вже надрукована. Принесіть свій макет на перевірку — це швидше й дешевше, ніж переклеювати десять тисяч одиниць продукції.
